Академічний драматичний театр імені Івана Франка

Франківці... Так з любов’ю називають шанувальники сценічного мистецтва талановитий колектив Київського національного академічного драматичного театру імені Івана Франка. А ще, коли промовляєш це наймення, зринають у пам’яті незабутні постаті славетних Гната Юри, Амвросія Бучми, Юрія Шумського, Наталії Ужвій, Поліни Нятко, Миколи Яковченка і вже сучасних улюбленців публіки: Наталії Сумської, Анатолія Хостікоєва, Остапа Ступки, Богдана Бенюка, Лариси Кадирової, Анатолія Гнатюка; символом слави театру навіки залишиться постать ведучого актора і художнього керівника (2001-2012рр.) Богдана Ступки. За цим мініатюрним списком франківців ідуть слідом десятки талановитих імен, і всі вони разом творили й утверджували українське театральне мистецтво. Його високо оцінили Станіславський і Немирович-Данченко. Гастролі з великим успіхом проходили в багатьох містах зарубіжжя: Росії, Білорусії, Грузії, Казахстану, Італії, Польщі, Болгарії, Німеччини, Австрії, також в містах Америки, Далекого Сходу.

Гнат Юра, перший керівник і режисер, згадує про виникнення їхньої трупи та творчий успіх. Були це роки громадянської війни (1918-1920рр). У Вінниці група молодих митців об’єдналися в новий театральний колектив, якому вирішили присвоїти ім’я Івана Франка – великого українського поета, «вічного революціонера». Цим рішенням вони свідомо проголосили себе спадкоємцями і продовжувачами кращих традицій українського та зарубіжного мистецтва.

Вже під час перших гастролей на Донбас (1923р.) успіх не забарився. Цей шахтарський край ніби додав їм гарту, окрилив успіхом. Діставши там схвалення, франківці були визнані кращим театром України, який віднині називається Державним; їх постійним місцем перебування з 1926 року став Київ. У 1940 р. театр «Франківців» отримав звання академічного, з 1994 р. – статус національного.

Приваблива біло-голуба будівля театру (1898р., архітектори Е. П. Брадтман, Г. П. Шлейфер) також заслуговує на увагу. Зводили її для Миколи Соловцова (російський актор, режисер, антрепренер), який у Києві створив «Товариство драматичних акторів» (похований на Байковому кладовищі). За місце розташування будівлі обрали колишній великий ставок, власність лікаря і професора Федора Мьорінга. З відкриттям першого театрального сезону в пресі відзначали, що хоч сама будівля зовні не відзначається грандіозністю, зате інтер’єр залу зачаровує. Оформлений він у стилі рококо, риси якого – вишуканість, декоративна нагромадженість, увага до комфорту, «розкіш і весела краса». Відкриті балкончики, вичурне ліплення, позолота, різьблені спинки стільців одразу ж переносять відвідувачів в минуле – епоху рицарських часів. Зал налаштовує глядача на свято мистецтва, яке щовечора дарують їм актори.

Н. Ужвій писала: «Починається день – йдеш на репетицію, настає вечір – ти на сцені, в житті котрогось із твоїх персонажів, на зустрічі з глядачами». Тих зустрічей за майже столітній період існування театру відбулося вже багато сотень. Це вистави різного жанру та стилів українських і зарубіжних драматургів. Наприклад, однією з перших вистав у 20-х рр. була давньогрецька трагедія Софокла «Едіп». Кажуть, театр сильний творчим колективом – ансамблем акторів, режисерів, художників, композиторів. «Франківці» уміють здивувати й полонити на довгі роки. Приклад – бурлескна опера «Енеїда» за поемою І. Котляревського, яка 20 років не сходила зі сцени. Театр, як напнута струна, відгукувався на всі події в житті свого народу. В роки Великої Вітчизняної війни бригади акторів виїжджали на передову, в госпіталі, виступали на заводах і в колгоспах. І в мирний час він був у вирі життя. Бувало й таке: перед від’їздом акторів перепиняли їхній транспорт і просили ще лишитися хоч на день.

Сьогодні «Франковці» - найпопулярніший і найславетніший театр у Києві. Його пропонують відвідати всі путівники. Репертуар постійно налічує три десятки вистав. До речі, в театрі є ще одна, так звана експериментальна сцена, - Театр в Фойє, де виявляють свій мистецький талант молоді обдарування.

Щовечора загораються на рампі вогні, щоб повести своїх глядачів у світ театрального мистецтва – світлий і ніжний, тривожний і жорстокий водночас; там зцілюються душі, і загартовуються, і відроджуються.

Опубліковано: Останнє редагування: 13 липня 2015
Дякуємо за перегляд! Зробіть свою оцінку та поділіться з друзями
(1 Голос)
3.0 out of 5 based on 4 votes