Національна опера України

Українська нація напрочуд співуча, навіть мова її звучить в устах музикою. Вчені пояснюють це географічними широтами, які мають вплив на музичні здібності мешканців. Більше 500 тисяч народних пісень записано в мистецьких збірниках: від трудових первісного суспільства і до сучасних, сповнених патріотичних та інтимних мотивів.Тому і стала Україна в один ряд з тими країнами, де розвивається музичне мистецтво, а позицію флагмана серед «храмів муз» зайняв Київський Національний академічний театр опери і балету.

Історія опери на українській землі веде свій початок із 1867 року, коли після довгих і довгих клопотань нарешті була створена постійно діюча оперна трупа – третя в Російській імперії після Петербурга і Москви. До цього часу на Хрещатику з 1805 року діяв міський театр на 470 місць (архітектор А. Меленський). Переважно там показували глядачам драматичні вистави, тут же виступали запрошені італійські трупи для показу опер Россіні, Моцарта, Белліні та інших славетних європейських авторів, також кияни мали змогу побачити їхній професійний балет. Опери ж українських виконавців мали епізодичний характер. І коли у 1865-1866рр. сезонні виступи італійської опери пройшли у Києві з величезним успіхом, постало питання про створення власної опери.

Міська дума виділила для новоствореної мистецької трупи міський театр (архітектор І. Штром), роботу якого очолив Фердинанд Бергер (оперний співак, режисер), і 8 листопада 1867 року новий колектив дебютував оперою «Аскольдова могила» Олексія Верстовського – про заснування Києва і початки державності. Опера мала величезний успіх і довгий час була в репертуарі театру. Подальші творчі роботи були переважно російських композиторів або європейською класикою, наприклад: М. Глинка «Руслан і Людмила», О.Даргомижський «Русалка», Д. Россіні «Севильський цирульник», В-А. Моцарт «Весілля Фігаро». Найулюбленішими у киян були опери Д Верді: «Травіата», «Аїда», «Отелло». Київський оперний привернув увагу П. Чайковського, він приїжджав до Києва, за його життя тут були поставлені опери: «Опричник», «Євгеній Онєгін», «Мазепа», «Пікова дама». Також відбулися прем’єри М. Римського-Корсакова, С. Рахманінова.

Національна опера вперше прозвучала у стінах театру 1874 року («Різдвяна ніч» М. Лисенка). Це був сміливий крок з боку композитора, адже українські мистецькі твори, в тому числі й народні пісні, замовчувалися або заборонялися.

1896 року театр пережив велику втрату: під час пожежі після ранкового спектаклю він згорів за 2 години, як свічка, а разом з ним музична бібліотека, костюми і декорації до багатьох вистав. Та колектив продовжив свою діяльність, виступаючи скрізь, навіть в приміщенні цирку проводилися перші гастролі Ф. І. Шаляпіна. А 1897 року створено балетну трупу (керівник – Станіслав Ланчевський). Вихованцями її стали два найвидатніші танцівники світу: Вацлав Ніжинський і Серж Лифар (очолював балет французької «Гранд Опера»).

Тим часом міська дума оголосила міжнародний конкурс на кращий проект нової будівлі Театру опери. У ньому взяли участь 20 архітекторів з України, Росії, Німеччини, Італії,Франції, і переміг академік Віктор Шретер. Для оформлення будівлі він обрав стиль французького ренесансу (простір, декор, деталі, освітлення передають «радість життя»). Над головним входом – алегорична композиція: геральдичні грифони тримають у лапах ліру – символ музичного мистецтва (з’явилася в радянський період, раніше було зображення герба міста Києва, в тому числі архангела Михаїла, проти чого різко виступив київський митрополит).

Фойє зустрічає глядачів святковим сяйвом люстр і світильників (їх замовляли у Відні), воно відбивається у розкішних венеціанських дзеркалах, створюючи атмосферу святковості. Мармурові сходи також освітлені фарфоровими світильниками. Всюди бронза, позолота. У глядацькому залі – 4 яруси (всього в театрі 1300 місць), тут домінують бронза і оксамит. Вражає своєю величчю сцена, загальною площею 824 квадратних метри: ширина – 34,3м, глибина 20м, висота – 27м. Нині вона обладнана найновішою механізацією, електронікою, освітленням. В оркестровій ямі можуть розміститися 100 музикантів, є орган.

Урочисте відкриття нового приміщення театру відбулося 1901 року. І хоч при зміні влади на більшовицьку в 1919 році була ідея ліквідувати оперу як непотрібний пролетаріату жанр, все ж цей вид мистецтва відстояли (особливо багато для цього зробив співак і керівник на той час Леонід Собінов). 1939 року Київському театру опери і балету присвоїли звання Т. Г. Шевченка, з 1992 року він отримав статус Національного.

З величезного списку творчих успіхів звертаємо увагу на такі. 1964 року колектив став учасником Міжнародного фестивалю класичного танцю в Парижі, удостоєний нагороди Паризької Академії танцю – Золотої Зірки. Останні три десятиліття очолював балетну трупу Анатолій Шекера. Його постановка 1971 року «Ромео і Джульєтта» не сходила із сцени, вистава відзначена медаллю ЮНЕСКО як найкраща інтерпретація прокоф’євського твору. Слава Київського оперного театру давно сягнула за межі України. Її уславили такі талановиті майстри оперного та балетного мистецтва: З. Гайдай, М. Гришко, Б. Гмиря, Д. Гнатюк, Є Мірошниченко, Ю. Гуляєв, А. Солов’яненко, А. Мокренко, М. Стеф’юк, В. Ковтун, Т. Таякіна, В. Лук’янець та інші.

На Театральній площі, біля будинку Національної опери України, встановлено пам’ятник українському композиторові, основоположнику національної музичної школи, творцеві української оперної класики М. В. Лисенку. Його заповітна мрія – аби Україна посіла гідне місце в сучасній музичній культурі Європи. Сучасні митці доводять це день у день, і нам лишається прийняти в свої душі їхній талант, вміння розкрити гармонію світу і разом з ними збагатитися духовно.

Опубліковано: Останнє редагування: 21 травня 2015
Дякуємо за перегляд! Зробіть свою оцінку та поділіться з друзями
(2 Голосів)
4.5 out of 5 based on 2 votes