Андріївський узвіз

Хто не чув про паризький Монмартр? Це вулиця-музей. Побувати на ній - мрія багатьох не байдужих до мистецтва людей. Та в Україні, у її столиці, ця мрія здійсненна, бо і в нас є така вулиця-музей, до речі, її так і називають: "київський Монмартр". Назва цього надзвичайно цікавого історичного місця - Андріївський узвіз. Поява його пояснюється в літописній оповідці. Святий апостол Андрій Первозванний поставив хрест на пагорбі, що піднімався з моря, і сказав учням своїм: " Бачите ви гори сі? Так от, на сих горах возсіяє благодать Божа, і буде город великий, і церков багато воздвигне Бог". Завдячуючи такому благословенню, через кілька століть здійнялась увись на тому місці Андріївська церква, поділившись із рідною вулицею своїм ім’ям.

А вулицею це історичне місце стало наприкінці 19 століття. До цього часу це була крута і незручна дорога, вигідна лише тим, що була найкоротшою, з’єднуючи Верхнє місто, де жила знать, і торгово-ремісничий Поділ. Отож і піднімалися в Київ купці, везучи на возах свій товар, а їх трясло, товар випадав і його відбирали вже митники. Звідси і приказка: "Що з воза упало, те й пропало".

Історики стверджують, що верхній відрізок вулиці залишився незмінним ще з часів Київської Русі. Насправді ж, опинившись тут, ніби потрапляєш в атмосферу кінця 19 - початку 20 століть, у світ староміської забудови: тротуари вимощені спеціальною цеглою за стародавньою технологією, відновлено чавунні ліхтарі відповідно до старих малюнків, двоколірні (жовтий і білий)фасади старих будинків. Та найцікавіше те, що вся вулиця - це справжній музей просто неба, який зачаровує усіх гостей своїм колоритом: численні кафе та невеличкі ресторанчики, арт-галереї та театри-студії, живописці, які тут же створюють портрети й етюди, виступають артисти й співаки. Туристи мають можливість придбати українські сувеніри: посуд із скла і кераміки, кумедні фігурки з дерева, іграшки, медалі, монети, вишиванки та інші вироби народної творчості. У святкові дні це найулюбленіше місце відпочинку та гулянь киян і туристів.

Не менш цікаву інформацію, або таємниці, зберігають старовинні будинки,пам’ятники.

Будинок №13 - пам’ять про дитинство і юність письменника Михайла Булгакова. До речі, він таки увічнив рідну вулицю, її атмосферу і плин життя, у романі "Майстер і Маргарита". Тепер його дім є літературно-меморіальним музеєм. Біля входу - скульптура господаря: сидить на лаві в глибокій задумі й нас запрошує полинути в минуле.

Будинок №15 - найзагадковіший. Він має свою назву: "Замок Річарда- Левове серце", збудований у стилі англійської неоготики(1902-1904). Загадковість його полягала в тому, що час від часу в ньому чулося моторошне виття і стогони. Кажуть, це помста пічників, яким заборгував господар-замовник промисловець Дмитро Орлов. Вони заклали в димоходи просвердлену в кількох місцях яєчну шкаралупу, яка під час вітру видавала тривожні звуки.

Будинок №21 - майстерня скульптора Івана Кавалерідзе, який взагалі був всебічно обдарованою людиною (драматург, кінорежисер). Є на вулиці невеликий парк, де зберігаються його скульптури: княгиня Ольга, Кирило і Мефодій, Т. Шевченко, Ярослав Мудрий.

Меморіальні дошки на інших будинках повідомлять вам про перебування чи проживання першого Патріарха Київського і всієї Русі-України Мстислава (1898-1993), письменника Григора Тютюнника (на стіні його будинку №34 ще й розташувався жартівливий пам’ятник носу Миколи Гоголя), художників О Мурашка й Г. Дядченка, диригента Олександра Кошиця, лікаря Ф. Яновського. Дізнатися про них та багато іншого можна в "Музеї однієї вулиці"(тобто вулиці Андріївський узвіз), в якому на сьогодні налічується 5 тисяч експонатів, справжніх предметів старовини: речі історчиних особистостей, їхні фотографії, старовинні меблі та оригінальні предмети побуту, одяг, друковані видання часів Петра Могили(17століття). А бажаєте поринути в епоху 19 століття?. Треба тільки прочинити двері музею. Під тихе звучання старої грамофонної платівки відвідувач мандрує старопольськими вуличками, роздивляється старі будинки, може зазирнути у невеликі вікна й побачити тогочасних мешканців.

Старовинну вулицю увічнив ще один український письменник - Михайло Старицький. Тут проживала літературна героїня із його п’єси "За двома зайцями" Проня Прокопівна, закохано і з надією виглядала Свирида Голохвастова. Про них нагадує на вулиці скульптурний пам’ятник. І все ж найголовнішою окрасою Андріївського узвозу, визначною пам’яткою архітектури є Андріївська церква, побудована 1749-1762рр. за проектом Ф. Б. Растреллі (один із найкращих витворів архітектора, перлина бароко) Ця споруда була особистою палацовою церквою дочки Петра І - імператриці Єлизавети. Її побудова пов’язана з історією романтичного кохання Єлизавети Петрівни до козака і придворного співака Олекси Розума (пізніше - графа Розумовського).

Андріївська церква справедливо вважається шедевром світової архітектури. Сама природа створила для неї чудовий постамент. І хоч вона стоїть на дуже складному рельєфі, фактично місце побудови не має собі рівних у світі (їй завжди загрожувала небезпека від підземних вод, можливих зсувів) Бартоломео Растреллі все це врахував, зміцнив відкоси підпорною стіною, і тепер це живописний силует як на вулиці, так і на київських горах.

Форма церкви: однокупольний храм оточують 4 декоративні малі главки, що створює ефект традиційного п’ятиглавого храму (у плані споруда має форму 4-кінечного хреста: довжина - 30 м, ширина - 23 м, висота - 54 м). Церква підіймається над рівнем Дніпра на 87, 3 м. Її відмінна риса - незвичне для стиля бароко поєднання різних архітектурних прийомів і деталей (вперше об’єднано ліплячий декор і чавунне лиття). За підхід до храму править високий підйом із сходів (первісно - дерев’яних, пізніше - чавунних). Кажуть, що тераса храму зачарована, і той, хто тут побуває, закохається в Київ назавжди. Зовні церква має багато спільного з архітектурою палаців. Світський характер від бився також в інтер’єрі ( це синтез декоративних архітектурних елементів, живопису, скульптури і художньої різьби). Різьблені рами на іконах, проповідницька кафедра, позолочене різьблення на розкішному багатоповерховому червоного дерева іконостасі.

Цікаво, що це єдина церква в Києві, яка не має своєї дзвіниці. Пояснюєтся це повір’ям. Як мовилося, у цьому місці було море, отже , храм стоїть на воді. І якщо, за повір’ям, пролунає звук дзвонів, вода прокинеться - і почнеться потоп. Через це в радянські часи побоялися підірвати церкву. Є на вулиці скромний будиночок під №36. Тут проживав Андрій Муравйов, який довгий час із власної ініціативи опікувався Андріївською церквою: займався укріпленням гори, реставраційними роботами, оновив терасу. Коли він помер, його ховав увесь Київ.

Андріївський узвіз - це вікно в минуле. Воно розчинено для всіх бажаючих збагатитися духовно, поглибити свої знання з історії міста і, доторкнувшись серцем до його минулого, полюбити місто ще дужче.

Опубліковано: Останнє редагування: 21 травня 2015
Дякуємо за перегляд! Зробіть свою оцінку та поділіться з друзями
(2 Голосів)
2.5 out of 5 based on 2 votes