Софійський собор

Ось уже майже тисячоліття (з 1037 року) стоїть в центрі стародавнього слов’янського міста Києва Софійський собор (назва походить від грецького слова «софія» - мудрість). Це всесвітньо відомий пам’ятник історії та архітектури першої половини 11 століття, символ державної могутності і високої культури Київської Русі, тріумф християнської релігії. Архітектурна форма та пишнота інтер’єру вражали сучасників і викликають захоплення у нащадків. Митрополит Ілларіон – свідок будівництва та його завершення – писав: «Церковь дивна и славна всем окружным странам ... от Востока до Запада». Мистецтвознавці ставлять Софійський собор в один ряд з уславленими ансамблями Равенни, Венеції, Монреаля, Дафні, Палермо, стародавнього Константинополя.

За часів Ярослава Мудрого Софійський собор був найголовнішою спорудою міста. Це була резиденція київських митрополитів. Тут проводилися собори руських єпископів, тут ставили на велике князівство, приймали послів, правили молебні на честь блискучих перемог над половцями руських дружин; у дворі відбувалися віче, які іноді переходили в народне повстання; у стінах храму засновано першу давньоруську бібліотеку. Довгий час собор слугував за місце поховання київських князів. І першим 1054 року тут був похований Ярослав Мудрий. Його мармуровий саркофаг (вага – 6 тонн) і понині перебуває в цьому приміщенні.

Софія Київська являла собою велику будівлю з 13 (нині 19) куполами, і вся архітектура носила урочисто-святковий характер, а всередині Ярослав Мудрий «всякой красотой украсил и золотом, и серебром, и каменьем дорогим.» В оздобленні інтер’єру використано 2 види монументального живопису 11 століття: мозаїки (набір зображень по сирій штукатурці із дрібних кубиків склоподібної маси – смальти) та фрески (настінний розпис). Весь простір храму: мармурові колони, барельєфи, шиферні плити, галереї, арки, віконні та дверні скоси, сходи, підлога, всі ніші - заповнено цим живописом (260 кв. м. мозаїк і близько 3000 кв. м. фресок), і це тільки третина з того, що збереглося до нашого часу. В мозаїках використано 177 колірних відтінків, наприклад: зелений колір має 34 відтінки, золотий – 25 відтінків. Сяючі золотом мозаїки із синьо-голубими, бузковими, зеленими та пурпуровими переливами, ніби розпливаючись по стінах, загадковим маревом огортають все навкруги своїм то згасаючим, то спалахуючим з новою силою сяйвом. Шедевр «мерехтливого живопису»! Можна тільки уявити враження сучасників Ярослава Мудрого, які спотерігали за цим явищем, коли собор ще не зазнав ніяких руйнувань.

У зеніті центрального купола мозаїкою викладено величезне поясне зображення Христа-Вседержителя, а навколо – постаті 4 архангелів. Так як збереглася лише одна мозаїчна постать, три інші дописані олійними фарбами у 1884 році художником М. О. Врубелем. У центральному вітарі знаходиться мозаїчне зображення Богоматері в молитовній позі – Марії-Оранти (висота фігури- 5,5 м). Величезна Оранта видається дещо ваговитою. Та коли під променями сонця запломеніє кожний кубик смальти на її вбранні, вона викликає істинно незабутнє враження.

Весь інший простір храму розписаний фресками на релігйні та світські теми. Релігійні – це євангельські сцени оповідного характеру, наприклад: «Таємна вечеря», «Жертвоприношення Авраама», «Введення у храм маленької Марії», «Зішестя святого духа» і т. п. На стінах, хрещатих стовпах і арках собору – численні постаті святих. Північний боковий вітар присвячений святому Георгію – духовному патронові Ярослав Мудрого (Георгій – християнське ім’я князя). Фрески південного бокового вітаря розповідають про подвиги архангела Михаїла, який вважався покровителем Києва і князівських дружин.

Головна світська композиція собору – груповий портрет сім’ї Ярослава Мудрого, написаний на трьох стінах навпроти головного вівтаря. Це урочистий вихід князя, його дружини Ірини, дочок (майбутніх королев Франції, Норвегії, Угорщини) і синів. Інші фрески світського змісту – це різноманітні сцени полювання, циркових вистав, постаті музикантів, танцюристів, борців, вершників, скоморохів. Часто зустрічаються зображення тварин, птахів та фантастичних звірів. Фрески у баштах собору – джерело відомостей про життя та побут князівського двору. Це єдине зібрання побутового монументального живопису часів давньоруської держави, що дійшло до наших днів. Значне місце у живописному оздобленні займають рослинні та геометричні орнаменти як обрамлення фресок і мозаїк. На стінах також збереглося чимало староруських написів (графітів).

Живопис Софії Київської пережив неодразові перебудови. Давній стінопис був майже повністю заштукатурений. У 1934 році створено архітектурно-історичний заповідник «Софійський музей», проведено реставраційні роботи, і нині давній стінопис повністю очищено від нашарувань. Найкращі традиції живописного оздоблення Софійського собору мають продовження у творах Андрія Рубльова, фресках Новгорода і Пскова, у давній українській іконі, у живописних ансамблях Московського Кремля.

Академік Б. Греков писав: «Переступивши поріг Софії, ви одразу підпадаєте під владу її грандіозності й пишності. Величні розміри внутрішнього простору, розкішні мозаїки і фрески підкоряють вас своєю досконалістю раніше, ніж ви встигнете вдивитися і вдуматися в усі деталі й зрозуміти все, що хотіли висловити будівничі цієї найвидатнішої пам’ятки архітектури й живопису.»

Пропонуємо переглянути, ще не менш цікаву статтю про історію Михайлівського собору.

Опубліковано: Останнє редагування: 13 липня 2015
Дякуємо за перегляд! Зробіть свою оцінку та поділіться з друзями
(1 Голос)
5.0 out of 5 based on 1 vote