Кловський собор

У літописах часів Київської Русі не раз згадується Кловський собор. А у Києві слово «Кловський» можна почути у різних словосполученнях: Кловський узвіз, Кловська станція метро, Кловський ліцей, Кловський палац . А собор? Куди ж він подівся і чим знаменна ця історична пам’ятка? Почнемо розгадувати із вияснення значення слова: у давні часи «клов» означало «вологий», «вода». У Печерському районі протікав Кловський потік, впадаючи у річку Либідь. Він і зараз існує, збережений в підземному колекторі.

Й існував в 11 ст. Кловський чоловічий монастир (або ще називали Стефанеч). Його засновником був третій ігумен Печерського монастиря Стефан. Через конфлікт з монахами став вигнанцем, але, отримавши матеріальну підтримку київських бояр, вирішив поставити свій монастир. Собор монастиря назвали Богородичним Влахернським. У Константинополі є Влахернський монастир, а в ньому чудотворна ікона Богородиці. У Стефана, ймовірно, була копія цієї ікони і він був свідком її чудодійності, тож вирішив присвятити їй культову споруду. Час побудови затягнувся (1091-1108) і завершився вже після смерті свого засновника. Пояснюється це особливостями будови, тип споруди (а це тип візантійського храму) виявився одиничним у давньоруській архітектурі. Перед цим у Печерській лаврі було завершено будівництво Успенського собору, яким керували приїжджі грецькі майстри, то, вірогідно, вони залишилися працювати й у Стефана.

Це був величний храм з галереями, центральна частина якого завершувалась величезним куполом на 8 опорах (підкупольний простір – 9,6м) – найбільший по діаметру у стародавній Русі. Нестор повідомляв, як урочисто щорічно відзначали тут день Богородиці, як собор захоплював прихожан величчю купола.

Своє існування собор припинив після нашестя Батиєвих військ і кілька століть простояв у руїнах. Нарешті, у 18 ст., його використали для інших споруд як будівельний матеріал , тобто розібрали до фундамента.

Але у 1744 році вирішено збудувати на цьому місці Кловський палац для прийому представників імператорської родини та шановних сановників. Проект замовили німецькому архітектору І. Г. Шеделю. У цьому будівництві також брав активну участь архітектор-самоучка, кріпосний Стефан Ковнір. Саме за цей палац він отримав вільну і звання «Майстер кам’яних споруд». Після завершення будови палацу з трьох його боків заклали декоративний парк – липову діброву. З того часу цей район стали називати Липками.

Палац добудували, але царські сановники так ним і не скористалися. Їм до вподоби виявився інший палац, який з’явився в цей же час у Києві, – Маріїнський. Тож будівля приймала інших поселенців (і хто тут тільки не був за 3 століття!): типографія Києво-Печерської лаври, військовий госпіталь, гімназія, жіноче духовне училище, Музей історії Києва, а з 2009 року – Верховний Суд України.

Будова залишилася національним пам’ятником архітектури. Інтер’єр декорували, врахувавши історичне значення. Стіни в залі пленарних засідань розписані сценами з історії України (Ярослав Мудрий, П. Орлик, М. Грушевський). Зал прикрашений гербами різних історичних етапів, на стелі – зображення давньоримських і давньогрецьких богів юстиції. Парадні сходи з граніту прикрашені символами добродіяння: Справедливість, Хоробрість, Безпристрасність, Поміркованість. Декорований фасад барокового палацу милує око перехожих і численних гостей столиці.

Строгий і водночас урочистий, цей «кам’яний суддя» - мовчазно-промовистий оповідач своєї епохи: світ крихкий і тлінний, і тільки Людина може його зберегти!

Пропонуємо переглянути, ще не менш цікаву статтю про історію Софійського собору.

Опубліковано: Останнє редагування: 13 липня 2015
Дякуємо за перегляд! Зробіть свою оцінку та поділіться з друзями
(1 Голос)
2.0 out of 5 based on 3 votes