Музей народної архітектури та побуту України (Пирогово)

100 років тому в Швеції з’явилися музеї "просто неба": палкі прихильники старовини законсервували кілька давніх споруд. Створенням таких музеїв зацікавилися і в Україні, і незабаром вони з’явилися в Києві, Львові, Переяславі-Хмельницькому, Ужгороді.

Музей народної архітекткри та побуту в Києві - один з найбільших в Європі (формування його розпочалося у 1969 році). Розташований він у лісопарковій зоні Києва на відстані 500м від міської об’їзної автомагістралі. На півночі та заході межує з Голосіївським лісом, на півдні - із селом Пирогове. Площа музею - 150га. На ній розташовано кілька архітектурно-етнографічних зон: "Середня Наддніпрянщина", "Поділля", "Полісся", "Карпати". Це не тільки місце культурно-освітньої установи, а й прекрасна зона відпочинку: є тут глибокі вибалки, пагорби, яри, ставки, гаї.

Опинившись на території музею, екскурсант одразу ж опиняється у краю далеких предків. Біля центрального входу перед його зором постає пшеничне поле. Вузька стежинка, що простяглася через нього, кличе у сиву давнину, в Україну біленьких хаток, величних церков та мудрих вітряків. Оця відкритість ландшафту - характерна риса розташування об’єктів музею. Та найліпше місце для огляду музею в цілому - зона вітряків на центральному узвишші. Набувши тут загального враження про музей, відвідувач, прямуючи далі за маршрутом, уявлятиме місце кожної зони і легко орієнтуватиметься на місцевості.

Головна етнографічна зона, куди приводить польова стежка, - це "Середня Наддніпрянщина", яка знайомить глядача з типовим українським селом. Треба знати, що такий музей не є натуралістичною копією села (обмежені габарити двору, відсутні городи). Це - архітектурний ансамбль, складений із пам’яток народного будівництва, з обладнанням, побутовими речами та знаряддями праці. Експонати його - справжні, тобто оригінальні, тому копії припустимі як виняток, коли важливий об’єкт неможливо придбати.

Музейна забудова в основному складається із селянських садиб. Це різні типи житлових та господарських будівель: саж (приміщеня для відгодівлі свиней), льох (погріб), хлів, шопа (навіс для зберігання господарського реманенту, возів), повітка (сарай), клуня (споруда для молотьби), комора, - а також огорожі, брами, колодязі. Експозиція доповнюється і поодинокими будівлями: корчма (приміщення, в якому продавали спиртні напої, і часто використовувалася як харчевня та заїзд для проїжджаючих), олійниця, гамазей (громадське зерносховище), приміщення школи, діюча кузня (тут можна побачити горно, ковальське знаряддя, процес виготовлення нехитрих металевих виробів, виставку возів). У кожній зоні відвідувач має змогу отримати уявлення про умови життя бідних, забезпечених і заможних селян. Є садиби гончара (можна побачити гончарну піч і майстерню для виробів глиняного посуду), рибалки (є човни та рибальське спорядження), пасічника (враження справляють могутні борти-колоди, розставлені на землі та підвішені до дерек). У центрі кожної зони - культова споруда. Наприклад, пам’ятка народної архітектури Поділля - церква 1817 року із села Зелене Гусятинського району Тернопільської області в купі із дзвіницею, у зоні "Середня Наддніпрянщина" - наддніпрянська церква із села Зарубинці Черкаської області, пам’ятка архітектури1742 року, та найстаріший об’єкт зони - церква 1600року.

Цікавий інтер’єр української сільської хати.Принцип облаштування жилого приміщення загальний майже для усіх українських земель. Типовий інтер’єр сільської хати - це поділ її на три частини: робоча (піч, мисник), для відпочинку(піл, лежанка, жердка для одягу), чиста (стіл, скриня, лави, ікони). Піч (розташована одразу біля входу в робочій частині) займає чверть приміщення. Її використовували в різних цілях: для приготування їжі, випікання хліба, сушіння зерна, нарешті, як місце, де спали старі й діти. Спальне місце господарів - піл (нари, розміщені між піччю і протилежної до печі стіною). У великих родинах молодь спала на лавах вподовж стін. Чистий куток прикрашений іконами, рушниками та квітами, на столі, прибраному скатертиною, лежать хліб і сіль. Між столом і полом стоїть скриня, де зберігався святковий одяг, жіночі прикраси та інше родинне майно. У хатах, де займалися ткацтвом, стояв ткацький верстат, який займав значну частину приміщення.

Архітектурна осбливість південних сіл - місцевий камінь: вапняк, пісковик, черепашник, - який використовували і для споруджень будівель, і в першу чергу для огорож, мурів, вимощування підходів до хат і господарчих будівель, майданчиків біля криниць. Подільські села ще й декоративні завдяки настінному малювнню кольоровими глинами над вікнами, дверима, у міжвіконні, на кутових пілястрах.

У зоні "Карпати" експонуються будівлі з Гуцульщини, Бойківщини, Лемківщини, Закарпаття, Львівщини, Прикарпаття, Буковини.

На території музею періодично влаштовують фольклорні вистави (Різдво, Троїця, свято врожаю - обжинки, народне весілля), ярмарки, чисельні виставки національного одягу, виробів декоративно-прикладного мистецтва, графічних творів та колекції природних декоративних форм. Музей народної архітектури та побуту в Києві - це яскрава квітка у вінку українського мистецтва. Тут спинилися століття, від яких віє далекою давниною, одвічністю.

Опубліковано: Останнє редагування: 27 травня 2015
Дякуємо за перегляд! Зробіть свою оцінку та поділіться з друзями
(1 Голос)
5.0 out of 5 based on 1 vote